Щотижня чую одне й те саме: «Доктор, він просто почухує вухо, ми думали, само минеться». Рекс, чотирирічний лабрадор, приїхав до мене саме з такою передісторією. Два місяці власники спостерігали, як пес розчухує вуха до крові. За два місяці невелика проблема цілком може перетворитися на серйозний хронічний процес — і саме так і сталося.
Коли Рекс зайшов до оглядової, гнильний запах відчувався ще від дверей. Вуха набряклі, червоні, зі слухового каналу витікає темний екссудат. Пес був настільки виснажений болем, що не дозволяв доторкнутися до голови й реагував агресивно на будь-яку спробу огляду. Одним словом — запущено.
Чому без седації не обійтися
Багато хто дивується, навіщо седація для «простого огляду вух». Відповідь пряма: я не маю права катувати тварину заради діагностики. При хронічному отиті слуховий канал надзвичайно болючий, набряк такий, що отоскоп фізично не проходить без ризику травми. У свідомої, наляканої тварини лікар бачить відсотків тридцять картини — якщо пощастить. Під седацією — всі сто. Якісний глибокий лаваж без неї просто неможливий, і це не розкіш, а єдиний спосіб допомогти, не перетворюючи процедуру на тортури.
Щойно Рекс розслабився, ми змогли діяти нормально. Промили слухові ходи, евакуювавши близько 20 мл смердючого вмісту з кожного вуха. Отоскопія показала, що барабанна перетинка ціла — це критично важливо для вибору схеми лікування. Цитологія виявила масивне розмноження кокової флори. Діагноз: хронічний двобічний бактеріальний отит, імовірно на фоні алергії.
Тут варто зупинитися на одному моменті, який власники часто не враховують. Отит у собак — це нерідко не просто «проблема вух», а дерматологічна проблема. Шкіра слухового каналу є продовженням шкіри всього тіла, і якщо у собаки є алергія — харчова чи атопічна — вуха стають одним із перших місць, де це проявляється. Лабрадори до такого схильні особливо. Саме тому після стабілізації гострого стану я направляю таких пацієнтів до дерматолога: лікувати запалення без усунення першопричини — це нескінченна гра в кота і мишу.
Що було далі
Рексу призначили 14-денний курс місцевої терапії та протизапальні препарати. Але головна зміна стосувалася не ліків, а підходу власників. Не просто капати «поверх бруду», а ретельно очищати вуха перед кожною процедурою. Вже за тиждень пес перестав чухатися, почав спокійно спати й нарешті дозволив себе гладити. До 21-го дня — повне одужання: жодного запаху, набряку, патогенної флори.
Ця історія могла закінчитися значно гірше. За два місяці хронічний отит встигає зруйнувати хрящ, спровокувати отит середнього вуха або навіть викликати неврологічні розлади. У найгірших випадках доводиться видаляти слуховий канал хірургічно. Рексу пощастило, що власники все-таки приїхали.
Що робити — і чого не робити
Привід для візиту до лікаря: собака трясе головою, чухає вуха більше кількох днів, нахиляє голову вбік, або з'явився хоч найменший запах чи почервоніння. Отит не проходить сам.
Чого точно не варто робити:
- самолікування краплями «з інтернету» або за порадою зоомагазину;
- перекис водню — він лише пересушує і подразнює шкіру каналу;
- ватні палички — ними ви просто заганяєте бруд глибше;
- припиняти лікування, як тільки зникли симптоми, не пройшовши повний курс.
Профілактика нехитра: оглядайте вуха раз на тиждень, добре просушуйте їх після купання, контролюйте алергії, якщо вони є. «Само пройде» — це найгірший протокол, який тільки можна вигадати. За мою практику він жодного разу не спрацював на користь пацієнта.
